9 квітня відомий письменник, історик, член Міжнародної професійної конфедерації каскадерів, шеф-редактор Європейського мовлення «Радіо Глобус» (Нью-Йорк, США) Володимир Свєржин провів відкритий авторський майстер-клас за темою «Індустрія ефектів: мистецтво ризику». Коли Володимир Свєржин в юні роки чув пісню «Посміхніться, каскадери», він слухняно усміхався – з дитинства його зацікавила ця небезпечна професія. Сьогодні на тренінгах та майстер-класах, присвячених індустрії кіноефектів та історичному фехтуванню, Володимир Свєржин з не меншим, ніж у юності, запалом розповідає про різні способи змусити кров глядачів застигати у жилах. Каскадер захоплююче розповів магістрантам і гостям кафедри медіа-комунікацій про історію створення кіноефектів і специфіку професії каскадера, розкрив професійні таємниці технології найбільш поширених кінотрюків: від рукопашного бою, зйомок тварин і горіння до стрибків з даху хмарочоса, авто- і мототрюків. Особливо цікавими були історії з практики кінозйомок відомих каскадерів: тут і забавні казуси, і трагічні випадки, і сміх, і біль, і смерть. Володимир Свєржин повідав слухачам про те, як правильно підпалювати людину (не дивуйтеся), стрибати на коня з третього поверху, падати без страховки з даху висотного будинку і навіть показав кілька рукопашних прийомів. (Під час майстер-класу жоден учасник не постраждав). Після цієї розповіді учасники майстер-класу, швидше за все, перестануть із завмиранням серця дивитися голлівудські бойовики. Адже тепер вони знають, що коли людина на екрані від удару відлітає на кілька метрів, пробиваючи стіни, насправді його тягнуть на резиночці двоє страхувальників, за принципом рогатки. А вперше каскадерів використовували в Голівуді. Вони зображували ковбоїв, які з коней перебиралися на поїзд. На повному ходу, ясна річ. З тих пір образ набував різних форм: гангстер, поліцейський… Список можна продовжувати до нескінченності, але суть завжди залишається однією і тією ж. За словами Володимира Свєржіна, робота каскадера не дуже небезпечна, але викид адреналіну під час стрибків, перекручень, горіння не маленький. Причому, якщо страхувальники помиляться навіть на одну секунду, каскадер може впасти, ударитися, обпалити вії або, не дай Бог, що-небудь ще. Але люди займаються цією роботою для душі, враховуючи те, що гонорари каскадерів не великі, до того ж і обличчя їх в кадрі майже не видно. Тож, романтика в серцях людей, що так часто ризикують власним життям, живе. Кульмінацією майстер-класу став “практичний експеримент”: відпрацьовування ефектних ударів каскадера на добровільно обраному статисті: усе “як в кіно”. Парадокс: каскадер створює трюк, оману. Однак мета цієї ілюзії – відтворити “достовірність” і “справжність” переживання. Звідси – ризик, буття “на порозі”, межа екзистенції… Інакше глядач скаже, за Станіславським: “Не вірю!”. Де ж та мерехтіюча межа між реальністю та ілюзією? Відшукати чи приховати її покликана “індустрія ефектів”, без яких не можна уявити сучасні медіа?

Катерина Світлова, Лідія Стародубцева