Якою має бути журналістика під час війни? Чи має право військовий кореспондент на висловлювання власної «точки зору»? Як змінюються професійні стандарти роботи журналіста в умовах жорстокої інформаційної війни? Чим є «точка зору» журналіста в епоху постправди: авторською позицією чи інструментом маніпуляції? Які ризики і небезпеки пов’язані зі «свободою слова» і відкритою артикуляцією журналістом своєї «точки зору» в ситуації збройного конфлікту? Як відомо, об’єктивність висвітлення подій є однією з ключових максим медійної етики, але під час бойових дій чи означає ця максима вимогу надавати слово «іншій стороні», з якою воює держава?
Ці гострі питання, які виникли сьогодні перед українською медійною спільнотою, стали предметом гарячої дискусії під час Міжнародного баркемпу «Каразінський медіасимпозіум», організованого Центром медіакомунікацій і візуальних досліджень Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна 16 грудня 2017 року. У фокусі обговорення – «точка зору» в медіа. Головне питання – журналістика під час війни: «точка зору» versus об’єктивність.
 |
ЦЕНТР МЕДІАКОМУНІКАЦІЙ І ВІЗУАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
Міжнародний баркемп |
Дискусія розпочалася відеопривітаннями з Цинциннаті від журналістки Жен Шербін та з Києва – від журналіста «Суспільного» Дмитра Грузинського, після чого стрімко, із запаморочливою швидкістю розгорталася у трьох форматах: серії круглих столів, скайп-сесій та мультимедійних презентацій. Учасниками круглих столів стали журналісти та відеооператори, які висвітлюють події в зоні АТО, медіаексперти та дослідники інформаційних війн з Харкова, Києва, Львова, Миколаєва, Гааги, Берліна, Брюсселя, Берліна, Майнца та інших куточків України та світу.
Жваве спілкування учасників баркемпу доповнювалося десятками скайп-сесій і відеопрезентацій, які вражали не тільки блискучим інтелектом спікерів і різноманітністю «точок зору», але й самою по собі географією багатомовного міждисциплінарного полілогу: Клівленд, Нью-Йорк, Лондон, Мілан, Бонн, Ессен, Кельн, Гасселт, Прага, Париж, Варшава, Тбілісі тощо. Спроба перелічити усіх учасників дискусії зажадала б багато сторінок тексту. Достатньо згадати хоча б виступи британського публіциста, автора книги «Нічого правдивого й усе можливе» Пітера Померанцева (Велика Британія), який поділився з учасниками дискусії вельми оригінальною концепцією інформаційної війни, головним ворогом якої є сама інформаційна війна, та його батька, поета і журналіста Радіо «Свобода» Ігоря Померанцева (Чехія), який в своїй неповторній манері витонченого інтелектуального спічу розповів про «точку зору» в медіа у жанрі feature, що зародився у надрах англійської демократії.
На скайп-зв’язку були американські журналісти Адріян Кармазін, який протягом багатьох років керував Українською редакцією «Голосу Америки», і професор Сіракузького Університету Шеріл Рід, предметом досліджень якої є журналістські розслідування в Україні; медіаексперти Джіджі Донеллі (Італія) та Олівер Бідло (Німеччина); професор університетів Левена та Aрнхему-Наймегену Роджер Квінтенс (Бельгія/Голландія), який познайомив з результатами свого унікального дослідження специфіки висвітлення журналістами військових конфліктів, що проводилося на протязі 25 років у 98 країнах, і багато інших неперевершених спікерів. Кожен новий співрозмовник розширював горизонти предмета дискусії і доповнював її новими смисловими обертонами: криза журналізму і падіння довіри до медіа, соціальна відповідальність журналіста, медіаманіпуляції та фактчекінг, ерозія етичних цінностей і метаморфоза професійних стандартів, свобода висловлювання і межі політкоректності, вади і переваги громадянської журналістики, виклики доби діджитал-революції та нових медіа.
Формат баркемпу зазвичай передбачає неформальну комунікацію. Але особливостями баркемпу «Каразінський медіасимпозіум» стали не тільки неформальна обстановка відкритого спілкування, але і включення низки спеціальних арт-подій. Чи бачили Ви на науковій конференції перформанс? Тож, до програми Каразінського симпозіуму входили чотири арт-перформанси. Чи могли б Ви собі уявити, що за один день, на протязі шести годин баркемпу відбудеться відкриття фотовиставки, презентації двох документальних фільмів і спектаклю-свідоцтва про події українсько-російської війни, виступ академічного хору, череда музичних концертів, де пролунають і рок, і класична гітара, і експериментальна електронна музика? Усе це, пронизане пунктиром круглих столів і скайп-включень з різних країн, справляло враження ланцюгової реакції яскравих спалахів – інтелектуальних, музичних, аудіовізуальних і пластичних «точок зору». Завдяки високому темпоритму симпозіум став інформативним, ємним, зверх-інтенсивним, – свого роду складним «конвергентним меседжем», головні ідеї якого ще довго потрібно осмислювати.
Безсумнівно, Міжнародний баркемп «Каразінський медіасимпозіум» відкрив новий, властивий поколінню Z формат проведення суспільно значущих дискусій, у якому поєдналися обмін медійним досвідом, наукова рефлексія і репрезентація різноманітних арт-практик. Ця безпрецедентна для журналістів нашої країни подія дозволила учасникам з легкістю стерти символічні кордони простору, зруйнувати мовні та ментальні бар’єри, поділитися власними «точками зору» та вдуматися в інші в спробах визначити ключові позиції щодо розуміння того, як можлива «точка зору» в медіа. Багато питань залишилися відкритими. Але організатори впевнені: відмова від готових відповідей і є головною перевагою справжньої дискусії, яка надихає на нові пошуки та ініціює власні роздуми над тим, якою має бути журналістика під час війни.
Лідія Стародубцева
| Наші партнери: |
|
Детальніше про основні події та учасників Баркему дивіться тут.
