22 квітня 2010 року в ХНУ імені В. Н. Каразіна було проведено круглий стіл за темою «Кінодискурс у лінгвістиці та соціології», у якому взяли участь українські і російські вчені, представники різних факультетів і кафедр університету, зокрема викладачі і студенти кафедри медіа-комунікацій. Круглий стіл був націлений на «налагодження контактів» між соціологією і лінгвістикою. Учасники круглого столу – представники цих напрямів науки: Геннадій Геннадійович Слишкін, доктор філологічних наук, професор Волгоградського державного університету; Людмила Георгіївна Сокурянська, кандидат філософських наук, професор, завідувач кафедри соціології Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна; Дмитрій Володимирович Петренко, кандидат філософських наук, старший викладач кафедри медіа-комунікацій ХНУ імені В. Н. Каразіна, Євгенія Іванівна Семіхат, аспірант кафедри соціології. На початку свого виступу Геннадій Геннадійович Слишкін зазначив, що розгляд масових комунікацій у науковому ключі – один з найважливіших моментів у вивченні суспільства та його дискурсу, але, на жаль, медіа-дискурс часто залишається поза сферою уваги лінгвістики. На думку вченого, сьогодні можна спостерігати «візуалізацію» людської свідомості, нове покоління переорієнтоване на сприйняття медіа-тексту. «Я запитую своїх студентів, – ділиться Геннадій Геннадійович, – читали ви той чи інший твір? Вони відповідають: Дивилися». «Добре це чи погано»? – задається питанням професор. І констатує факт: однозначної відповіді немає. Можна просто спостерігати нові явища в мінливому навколишньому світі. Сьогодні відбувається прискорення темпу життя, з’являється потреба робити кілька справ відразу, а читати і одночасно робити щось ще неможливо. Проте можна дивитися. У наше життя впроваджується кіно- і телетекст, у якого немає єдиного автора. Над кожним кінопродуктом працює безліч людей, тому зникає можливість «самотнього генія». Що стосується лінгвістики, тут теж відбуваються глобальні зміни у зв’язку з візуалізацією людської свідомості. Адже вербальний текст складається з чіткої кількості знаків: фонем і лексем, а у візуальному творі число знаків всіх типів незліченно. Крім того, проведені професором анкетування показали, що у представників різних культур сприйняття одного і того ж кінотексту може кардинально відрізнятися. Кінодіскурс може завойовувати свої позиції тільки в сучасному світі, що глобалізується. Ще однією особливістю тексту в кіно є неможливість його прокоментувати. А книжковий текст, на відміну від потоку слів у кіно, можна рецензувати. Ці особливості впливу візуальних продуктів на соціум, безумовно, тягнуть за собою глобальні зміни у масовій свідомості. Людмила Георгіївна Сокурянська відзначила, що в гуманітарних науках (зокрема, у соціології) відбувається «візуальний поворот», так як кіно є дуже цікавим полем для гуманітарних досліджень. Наприклад, у радянському кіно демонструється базисний тип особистості – позитивний герой, з якого треба брати приклад. А так як вплив кінотворів визнано дуже високим, можна назвати візуальні форми подачі матеріалу однім з методів формування суспільства. Аспірантка кафедри соціології університету імені В.Н. Каразіна Євгенія Іванівна Семіхат у своїй дисертації, присвяченій проблемі української національної ідентичності в кінодискурсі як засобу репрезентації і конструювання соціальної реальності, визначає типи героїв у радянських фільмах, і це ще раз підтверджує думку про інтерес сучасної науки до візуальних джерел. Заключна доповідь Дмитрія Володимировича Петренка, присвячена проблемам подолання лінгвоцентризму та визначення співвдношення між дискурсивним і позадискурсивним, вербальним і візуальним у кінематографічному образі, став з’єднуючим мостом між соціологичним і лінгвістичним підходами до аналізу кінодискурсу. Запланований «обмін думками» між лінгвістами та соціологами відбувся. У ході круглого столу цілком ясним став зв’язок лінгвістики і соціології та було визначено форму зв’язку – масові комунікації.
Катерина Світлова
